Історія виникнення бісеру

Бісер – це дуже давній, але завжди актуальний матеріал. У порівнянні з живописом, вишивкою або тканими виробами, бісер набагато довше зберігає чистоту та насиченість свого кольору. Завдяки бісерним виробам ми можемо отримати уявлення про вміння наших пращурів, а також про їх смаки та колірні уподобання.

Найчастіше бісер є дуже дрібними скляними намистинками. Але на протязі всієї історії людства його виготовляли і з інших різноманітних матеріалів, наприклад, з металу, порцеляни, кісток тварин чи пізніше – з усіляких пластмас.

Історія походження бісеру

У багатьох місцевостях ученими виявили металевий бісер: наприклад, в Індії - це мідні намисто, датовані III і II тисячоліттями до нашої ери. А в Африці, на Американських континентах і в тій же Індії також були популярні золоті та срібні намисто. У Мексиці, крім круглих, виготовляли фігурні намистини. В Індії бісер із золота та срібла традиційно роблять і зараз. У Європі металевий бісер набув поширення лише у ХІХ столітті. Його називали «сталевими діамантами». Відомо, що бісеринки піддавали вороненню, золоченню та поліруванню. Виготовляли металевий бісер французькі та німецькі майстри. Але як найкраща славилася англійська.

З походженням та появою скляного бісеру пов'язаний ряд дивовижних та красивих легенд. Наприклад, у Туркменії існує легенда про гірську печеру, в якій живе злий дух. Він викрадає найкрасивіших дівчат і приковує їх ланцюгами до скелі. Від горя красуні роняють сльози, які стають дорогим бісером.

Історія походження скла – початок виробництва скляного бісеру

Звісно, ​​спочатку люди навчилися виготовляти скло. Як правило, його винахід приписують фінікійцям. Про це записано легенду відомим римським істориком у I столітті н. е. і говорить про те, як купці фінікійців поверталися з Африки, везучи з собою великі шматки соди. Якось на березі вони розпалили багаття і почали готувати вечерю. А оскільки каміння поряд не виявилося, вони обклали вогнище шматками соди. Вранці ж у золі вони побачили надзвичайний злиток – твердістю подібний до каменю, а прозорістю – чистою водою.

Але насправді вченими встановлено, що виробництво виробництва скла почалося в Єгипті. А найдавніша зі знайдених намистина зроблена з зеленого скла і становить діаметром близько 9 мм.

Єгипет

У Єгипті знайдено й чудові намисто з фаянсу, який виготовляли із кварцу. Його подрібнювали в дрібну крихту, формували та покривали шаром кольорового скла. Такі намистини були непрозорими і імітували коштовне та виробне каміння. За допомогою мідних, марганцевих, залізних і свинцевих сполук скло фарбували в коричнево-червоні, зелені та сині тони.

Єгипетське склоробство досягло піку свого розвитку до XVI століття до н. е. Скло використовували при інкрустуванні стін, колон, при оздобленні меблів і скриньок, у барвистих мозаїках, з нього робили різноманітні прикраси, вази та інші судини, заупокійні статуетки.

Єгипетські намистини та бісер робилися у великому діапазоні розмірів та форм. Їм надавали форми квітів, шишок, листя, морських раковин. Технологію створення бісеру стародавні майстри довели до досконалості. Вони використовували різні методи та прийоми виготовлення різноманітних сортів намистин. Перші єгипетські намистини формували з фаянсу (тобто не провареного скла) на нитки, після чого їх покривали глазур'ю і обпалювали. У процесі випалювання нитка згоряла, залишаючи отвори, часто дуже великі. Для надання поверхні намистин гладкості їх шліфували абразивними речовинами.

Більш складною, порівняно з іншими, була технологія виготовлення позолочених та срібних бусинок. Її винайшли в Єгипті ще в IV столітті до нашої ери: шар найтоншої золотої фольги мали під тонким шаром прозорого іноді жовтуватого, але частіше за безбарвне скло. Робилося це одним із двох способів:

1. На скляну трубку приклеювали золоту фольгу і розжарювали до 600-800о С. Потім цю розм'якшену заготовку поливали гарячим склом, створюючи шар до 1 мм завтовшки. Для збереження отвору трубочку ще до нагрівання поміщали дріт. Щоб надати золоченим бусинкам форму, використовували спеціальні формувальні щипці. В результаті виходив ланцюжок бусин різної форми, який пізніше розділяли на окремі бусинки.

2. На скляній трубці-основі кріпили срібну фольгу і вставляли цю заготовку прозору жовту скляну трубку більшого діаметру. Проміжок між трубками становив від 1 до 2 мм. Один з одним трубки скріплювалися тільки по краях отворів, а намистинки виходили порожнистими.

Також єгиптяни вміли робити і інкрустовані різнокольорові намистини. Їх спочатку використовували як декоративні елементи у складі прикрас із різних матеріалів. А після винаходу сітчастого плетіння почали виготовляти й окремі вироби із бісеру . Останні відігравали важливу культурну роль: їх використовували в обрядах та ритуалах. За допомогою купців єгипетський бісер поширився до багатьох країн, у тому числі європейських.

Рим

В епоху пізньої античності центрами склоробства були Олександрія та Рим. Вже римляни почали застосовувати техніку дуття та робити скло прозорим. А у II столітті до н. е. його навчилися відливати у відкритих формах, що дозволило використовувати скло не тільки для створення предметів розкоші, а й повсякденного домашнього начиння.

Поширена була й техніка золочення скляних пластин, коли золотий лист наклеювався на поверхню пластини, а потім з нього вирізався тонкий золотий візерунок. Зверху його покривали прозорим скляним шаром.

Русь

Традиції римського склоробства перейняли середньовічні візантійські склодуви, та був і венеціанські і російські (у IX столітті). На Русі скляні намистини цінувалися дуже високо, часто замінюючи гроші. У період монголо-татарського ярма склоробство на Русі занепало. А ось Венеція протягом століть залишалася європейським центром виробництва скла. Венеціанський бісер коштував дуже дорого і славився на весь світ. Він служив предметом обміну для золота, хутра, всілякої екзотики і навіть рабів. Батько знаменитого купця-мандрівника Марко Поло також був сином уславленого бісерного майстра. Мандруючи світом, він був вражений великим попитом на бісер. Коли він розповів про це співвітчизникам, виробництво бісеру розквітло з новою силою. Наступним імпульсом для склоробства стало відкриття Америки та подальша поява ринку збуту серед індіанського населення. Паралельно розвивався італійський ринок.Бісер та різноманітні вироби зі скла стали основним товаром венеціанської торгівлі. Це означало необхідність збереження монополії з їхньої виробництво, що призвело до урядової заборони вивезення сировини виробництва скла, необробленого скла, і навіть осколків.

Щоб запобігти масовим пожежам у містах, усі скляні майстерні у 1221 році перенесли на о-в Мурано. Він став вотчиною склоробів, які не гребували грабувати іноземців, що приїжджали, залишаючись безкарними. Крім того, вони були удостоєні урядом важливого привілею видавати своїх дочок за патрицій, що робило їх онуків автоматично патриціями. Дізнатися секрети скляних майстрів прагнули багато європейських держав. Проте їх видача часто каралася смертю як самого майстра, а й арештом всіх його родичів. І лише в XVII столітті з виходом книги Антоніо Нері під назвою «Мистецтво скла», що включало докладний технологічний опис, ситуація змінилася.

У XIV столітті Півдні стало розвиватися виробництво богемського «лісового» скла. Така назва пов'язана з використанням замість соди попелу, що залишається після спалювання деревини. Богемське скло важче плавилося, але краще піддавалося ограновуванню, яке робило сильніше гру світла у виробах. Після цього скляні майстерні почали з'являтися у Німеччині, Франції. Намагаючись витримати жорстоку конкуренцію, венеціанці вигадували нові прийоми виготовлення бісеру, щоби створювати нові його сорти. Тільки це не допомогло венеціанським майстрам - у результаті, у XVIII столітті таки почався занепад цього ремесла.

До відродження скляної справи на Русі доклав багато зусиль М.В. Ломоносов, який заснував свою фабрику і сам займався отриманням кольорового скла: він прагнув відродження мозаїчної справи бісерного виробництва. І йому це вдалося: скло та вироби на ломоносівській фабриці виходили найвищої якості, порівнянної з венеціанським, і в найбагатшій палітрі кольорів. За 11 років роботи фабрики було випущено близько 1600 кг стеклярусу та кілька тонн бісеру. Але на жаль, після смерті великого вченого робота скляної фабрики незабаром припинилася.

Нині найбільшими виробниками бісеру є Чехія, Тайвань та Індія. Найякіснішим вважається японський бісер, він є і найдорожчим. За ним слідує чеська мова , якій властива велика різноманітність сортів, квітів і форм у поєднанні з більш доступною ціною.